Твори наших користувачів українською мовою

Имя автора: Користувачі
Жанр: мініатюри та оповідання
Соавторы: Малюк;

Название	Просмотров
"Ще є час…" Кам'яне серце		3934
"***" Lyonesse		2813
"2 хвилини" Тапка Хотем		3172
"***" Eovin		2882
"Вони не встигли" Кам'яне серце		3235
"Вона" Eovin Hotem		2880
"Його погляд" Eovin Hotem		3082
"Розлука" Eovin Hotem		3203
"Справжнє кохання" Eovin Hotem		4496
"Уривок з оповідання про Голодомор" Святой Абдулла		6186
"Осіннє небо" Білко		5597
"Психушка" Білко		2809
"Битва за місто" Slim Shady SRS		2893
"Віриш? Повір…" Загублена		2592
Різдво на Волині		2344
Історія з життя "Вибір" Автор: Зелье оборотное		2003
"Кожен українець" Автор: світанкова фея		2147
Оповідання Автор: MizukiRin		2093

Открыть все произведение

ну можна для неї і про неї)

MEJIOK'y, як поживає Ваш твір? Леді очікує...

MEJIOK, можливо, у тебе є ще інші твори, якими ти хотів би поділитися?

Віриш? Повір…

Ти відчуєш, ти вловиш той момент… У ті хвилини, як ти випустиш своє серце із в’язниці, я ніжним дотиком зіллюсь із твоєю душею. Лагідно поцілую кожну її ранку і легенько проведу йодом, дмухаючи, щоб не пекло. І, вір мені, твоє серце більше ніколи не відчує гидкий запах плісняви на брудних стінах камери. Ти лиш вір… А я знаю, що кажу, бо я пізнаю навіть перший твій подих.
Коли ти ступиш своєю маленькою босою ніжкою на запашну, весняну траву, я сльозою радості усію весь світ росою. І ти збережеш кожну краплинку, бо захочеш подарувати пташкам кришталики насолоди. І тоді кожна з них вкладе у свій спів неосяжну вдячність і вишуканість. Віриш? Я кажу правду, вір!
У ті миті, коли ти будеш готова познайомити світ із новим голосом, я заглушу кожен звук, щоб твоє перше слово почули всі. І вони потрясуть світ від захоплення і піднесуть свої душі Господу. Вони неначе прозріють, адже шепіт твого серця не зрівняється навіть із піснею соловейка. Вір, серденько, вір…
Як тільки твоя усмішка почне змагатися із Сонцем за яскравість, я вишневим цвітом збагачу твою кров, а вона замалює на твоїх щічках цнотливу ягідку калини. І тоді Сонце змушене буде програти. Ти віриш мені? Повір…
А тоді, коли ти повернеш душу Господу, я пущу на вітер кожну клітину свого організму, кожну чуттєву жилку. І не знайдеться людина, яка б не поспівчувала моїй утраті хоча б сльозою. Та ти не зрозумієш, що під словом «утрата» я маю на увазі життя. Тому я одразу ж кину своє серце в киплячий вулкан і розчинюсь у лаві. Чуєш мене? А чи віриш?..
Моя маленька пташко! Не оголи мою душу перед іншими. Стримай її лише у своїх долоньках. Пообіцяй. І я повірю тобі. Я віритиму завжди.
Не думай, моя незаймано квітко, що твоє тендітне життя вкрало моє. Воно лише злилося із моєю душею. Тому якщо воно перестане відбивати постійний ритм, отам, з лівого боку, під ребрами – я просто помру. Віриш? Повір, бо інакше у цьому всьому немає жодного сенсу.

Гарні твори!
З'явилася інформація, що журнал Дніпро друкує молодих авторів!

НОЧЬ

Идеальный геометричный круг луны завис высоко в небе,окруженный статичным белым узором облаков.Ее свет замер,завис в полуметре над стратосферой.Он ждет...Тишина...Тишина и спокойствие,гнетющее и противоестественное,стеклянное,прозрачное и холодное спокойствие.Ветер затаил свое дыхание,и,кажется,даже пожелтевшие листья застыли на тонких ветвях деревьев,преодолев собственную смерть.В этот миг мир идеален.В этот миг он рождается заново.Слышно,как ритмично бьется сердце вселенной,или ,может быть,это твое сердце стучит,требуя движения,возвращения к жизни?Давящая,глухая тишина.Чего она хочет от тебя?Она вот - вот разлетится на тысячи осколков,а ты останешься нерушимо стоять и смотреть,просто смотреть,ведь тебе не остается ничего больше.Больше ничего нет,ничего не существует.Только страх,страх остаться в этой тишине навсегда.

Галина Кундік, с. Великий курінь, волинська область
Різдво на Волині

Велике щастя - зібратися в батьківській хатині на Різдво. Моя Любешівщина, окраїна синьоокої Волині, має свої традиції святкування. У святвечір, для прикладу, у нас не колядують. І в гості теж не ходять, оскільки це, певно, найважливіше сімейне свято в році. Кожна родина збирається за багатою вечерею: на столі сіно, зверху - вишита або ткана скатертина з бабусиної скрині й, звісно, дванадцять страв. Усе обов'язково пісне. У меню традиційно входять хліб, узвар, вино й - куди без неї! - кутя, яку бабуся до столу везе на санчатах, і далі все, чим сім'я багата. Перед тим як приступати до куті, кличемо Мороза: «Мороз, Мороз, ходи до нас кутю їсти! А не прийдеш тепер, то не йди і в четвер!» Мається на увазі, що якщо сильних морозів і великих снігів не буде взимку, то нехай не буде їх і навесні.
Обов'язково в кінці вечері всі ставлять свої ложки в кутю й залишають її на столі, щоб почастувати померлих родичів. Хороша прикмета: якщо жодна ложка за ніч не впаде - це означає, що всі зустрінемося за цим столом і наступного року. А вже різдвяного ранку маленькі хлопчики ходять до родичів посівати пшеницею. Кажуть, що першим до оселі повинен увійти саме хлопчик: тоді сім'я буде щасливою. І всі три дні вже люди відвідують одне одного, вітаючись: «Христос рождається!», а у відповідь лунає: «Славімо Його!»

Прочитано та взято зі сторінок чудового та молодіжного журналу «Дніпро».

може проведеш конкурс у цій темі?)
а то у мене руки не дійшли трохи