Offline
Инфантильный комиссионер © Н.
Пол: 
Верховный чародей VIII
Облик: --
Группа: Модераторы
Сообщений: 33225
Пользователь №: 80104
Регистрация: 8-April 13
|
Работы участников
1. Ситуация: Рождество с Уизли
работа 1*Тоби бежал по коридору, не желая больше выслушивать ангела с демоном и Скруджа. Он решил не говорить преподавателям про рождество с близнецами Уизли.*
//Нет, никому я не скажу. Фред и Джордж отличное Рождество...//
*Он вошёл в гостиную Хаффлпафа.*
//И никто не пострадает, надеюсь.//
*Тоби сел на диван. Сомнения не то что бы прокрадывались в его голову, скорее просто мелькали перед глазами.*
[/OFF]//Плевать на то, что говорит демон. Я никогда не поступлю как Слизеринец. И ничего плохого не случится.// [/OFF]
* На следующий день наступило Рождество. Ещё толком не проснувшись Тоби побежал в Большой Зал. Пока ничего интересного не происходило. Пока.*
//И где же обещанное веселье? Скорее всего вечером начнут. Сейчас же и праздновать-то официально не начали...//
*Вечером, когда замок был окончательно украшен, все ученики собрались в Большом Зале. Уже весь Хогвартс знал о грандиозном шоу, которое должны били устроить Фред с Джорджем. Близнецы не заставили себя ждать. Не дав Дамблдору закончить свою поздравительную речь, они влетели в зал, сопровождаемые взрывами хлопушек и восторженными воплями учеников. Близнецы поднялись под потолок, а вслед за ними и многочисленные фейерверки. Посыпались конфеты.*
-Вау!
*Прокричал Тоби и положил в рот конфету, которую сразу выплюнул - попалась со вкусом соплей. Тем временем профессора опомнились и стали останавливать царящий в зале беспредел. Уизли выпустили свой последний сюрприз и исчезли в неизвестном направлении. Огромная чёрная сверкающая лошадь проскакала несколько кругов по Большому Залу и превратилась в золотую надпись "Merry Christmas".*
Тоби ещё несколько минут восторженно смотрел на надпись и, вместе со всеми, накинулся на рождевственские лакомства.*
- Волшебно...
*Прошептала его однокурсница.*
//Хорошо, что я послушал ангела. Это было лучшее Рождество в моей жизни//
2. Ситуация: Уволить нельзя оставить
РаботаСолнце едва поднялось из-за горизонта, а новый рабочий день в успешной компании уже начался. Работа, как всегда, кипела с самого утра: новые бумаги, чьи-то отчеты, договора, сделки, счета — конец месяца, аврал. Тем не менее, настроение у всех было приподнятым.
— Итак, ребята, всех с добрым утром, жду вас всех через пятнадцать минут в кабинете совещаний с документами и "живыми" вопросами. Опаздывающих прошу оповестить об этом, чтобы они сразу подходили туда.
Начальник — Майкл — одетый в деловой костюм серого цвета, исчез там, куда позвал весь коллектив. Он неторопливо положил рабочий кейс на длинный стол, там, где было всего два стула, с короткой стороны, разложил аккуратно его личные наработки, графики, бумаги.
Совсем скоро зал начал пополняться людьми, которые, не боясь начальника, беседовали о чем-то. Каждый был уверен в себе и друг в друге, и, тем более, в человеке, который занимал директора фирмы.
Когда все расселись по местам, он с удовольствием отметил, что опоздавших сегодня нет, и начал речь.
— Сегодня хочу начать с одной интересной истории, которой я давно хочу поделиться с нами, — сказал Майкл и заметил, как много заинтересованных глаз устремлены на него, — тринадцать лет назад я принял решение по поводу одного человека, который сидит сейчас с нами, в этом же зале, и каждый из вас хорошо с ним знаком. Мы учились с ним в одной школе, — после этих слов человек, сидящий на соседнем от единственного пустого стула, немного смутился и потупил взгляд, понимая, что речь идет о нем, а остальные внимательно слушали начальника, — и я множество раз подвергался насмешкам и издевкам с его стороны. Но ровно тринадцать лет назад встал вопрос о его увольнении, к тому же, он находился в довольно сложной жизненной ситуации. Тем не менее, я с трудом, но принял решение, что он должен остаться. Я дал ему второй шанс.
Майкл медленно, но верно подошел к итогу своей короткой вступительной речи, а заодно и к виновнику его личного торжества.
— Это Джеймс Уолт, ныне мой хороший друг и замечательный работник нашей фирмы.
Послышались аплодисменты, каждый был рад такой истории, пускай многие и знали о прошлом этих двух мужчин.
— За это время, за эти тринадцать лет я понял, каким человеком стал этот наглый мальчишка, — с улыбкой продолжил Майкл, — он теперь не такой, как прежде. Это ответственный человек, знающий правила, этикет, любящий окружающий мир и ценящий каждого в нем. Теперь мы с ним не только друзья, но и официальные партнеры. А потому я желаю каждому из вас не бояться рисковать и принимать верные решения!
Еще одна порция аплодисментов, под которую начальник прикрепил первый график к стенду.
— Ну, а теперь давайте переходить к рабочим моментам...
3.Ситуация: Простить или убить?
работаМелоні Лінда Оттон, більш відома як Лінда Оттон-Челленджер, діловито й спокійно крокувала вулицями рідного міста. Ні, не так, міста, де вона народилась і прожила 16 чарівних років і один - пекельний. Двадцять років вона щасливо оминала цю територію. Вона встигла оклигати від пережитої психологічної травми, закінчити університет, успішно одружитись і розлучитись швидше з виграшем, ніж з втратами, побудувати власний невеликий бізнес, а от тепер стала серйозно думати про можливість політичної кар'єри. Діловита й стильна пані з приємними, хоч і явно феміністичними манерами й умінням зрідка, але дуже яскраво демонструвати нефальшивий інтерес, щиру приязнь і заслужену повагу, вона досить скоро стала популярною у своєму осередку. Настільки популярною, що на майбутніх виборах цілком могла б стати депутатом парламенту від регіону.Лінда погодилась на цю пропозицію одразу, бо відчувала в собі досить сили й здорового глузду, щоб розв'язувати свої й чужі проблеми. А ще, налагодивши бізнес так, що він став працювати без її нагляду, Лінда раптом відчула, що не знає, куди подіти свій час. Ні любовні інтрижки, ні благодійність чи релігійність напоказ її не цікавили, а от можливість зробити щось добре для багатьох, не забуваючи й себе - цілком. То ж нинішня її поїздка була частиною передвиборчого турне.
Та відвідання міста, котре вона вже двадцять років не звала рідним, мало не похитнуло її певність. Зараз Лінда прямувала на заплановану зустріч з виборцями. Так, пішки, бо жителі маленьких міст полюбляють демократичних політиків. Та й для піару не завадило б зробити кілька знімків, де б вона розглядала рідні колись вулиці й оцінювала зміни, обіцяла вдосконалення, ділилась дитячими спогадами. Словом, прогулянка перетворилась на фотосесію й добряче стомила кандидатку. То ж кілька хвилин на самоті їй і справді були необхідні, а два квартали до кінотеатру, де чомусь вирішили провести цю зустріч, Лінда, мабуть, пройшла б із зав'язаними очима.Тому, відставши від помічників, звернула у добре знайомий завулок, де колись під розкішними липами було кілька лавочок - відпочити на самоті.Ні липи, ні лавочки нікуди не поділися, лише на одній з них сиділа нечупарного виду стара жінка, а біля неї вкляк великий чорний пес.Лінда вмостилась якнайдалі від химерної парочки, мимоволі зазначивши, що попонка з червоним хрестом на спині тварюки мала більш охайний вигляд, ніж чудернацьке вбрання жінки.Це чомусь збентежило, то ж Лінда встала, жалкуючи марно втрачених хвилин, але не зробила й кроку, як пес одним стрибком опинився біля неї. Могутні щелепи зімкнулись, не кусаючи зап'ясток, і легко й виразно потягли до лавки старої.Не бажаючи ризикувати правою рукою й клянучи на всі заставки власну необачність, Лінда ризикнула наблизитись. Краєм ока помітила постать Марка, свого референта, котрий завмер ні в тих, ні в сих на протилежному боці вулиці, чи то розгубившись, чи то прораховуючи ризики.
Собацюра зупинився навпроти старої й швидше рикнув, ніж гавкнув.Жінка підняла голову, й лише тут Лінда зрозуміла, що перед нею сліпа. Невже попри всю химерію, події мали свою вивернуту логіку? Майбутнього політика опанувала цікавість. І щойно давши Маркові сигнал не втручатись, Лінда почула глибокий контральтовий голос, якому міг би позаздрити професійний диктор чи актор.
- Я Агнешка Бжехова, - дивовижно, але цей звук виходив з уст тієї химерної жінки. Зблизька стало видно, що насправді вона чи не молодша за саму Лінду, але сліпий погляд і всіяне тонкими яскраво-бузковими шрамами обличчя робили її старшою на добрих тридцять років, - тобі щось каже ще ім'я, Мелоні Ліндо Оттон-Челленджер?
- Бжехова?!
Світ замакітрився, та розумний пес не дав їй впасти, підштовхнувши до лавки.
Бжехов.Прізвіще головного підозрюваного у вбивстві її батьків.Того, хто так спритно тікав від поліції. Того, кого вона двадцять років тому вбила власноруч за якісь три сотні метрів від цього місця. І Лінда, попри всі тренінги й практики з акторської майстерності й маскування емоцій, рефлекторно сіпнула підборіддям у бік завулка, де це сталося.
Двадцять років Лінда намагалась забути це прізвіще, і нарешті, коли майже змогла, минуле її наздогнало!
Пес так само вчепився в руку хазяйки й сіпнув, та скалічена жінка лише похитала головою.
- Я знаю де це сталось. І що саме ти його вбила, теж знаю. А от ти ніколи не хотіла знати, що мій батько працював на твого, й був нібито навіть шанованим спеціалістом. Та одного дня зі мною сталось нещастя. Чула може про вибух у шкільній лабораторії? Про те, що мала дівчинка дивом лишилась живою, написали усі газети. А от те, якою ціною... Батько весь час був біля мене, тому кілька проектів на фірмі твого батька забуксували, а там і зупинились. Ти сама маєш бізнес і, кажуть, нікого не жалієш. Це спадкове, твій батько теж викинув мого, й змусив сплатити велетенський штраф, належний за контрактом за не виконану вчасно роботу.Хоч мій батько й благав твого батька пробачити той борг, але почув лише те, що з його вини, як несумлінного інженера, фірма платить шалені компенсації, і що цей штраф - лише мала частина того, що твій батько міг би забрати у мого. Родина опинилась без грошей, без медичної страховки, без заробітку, зі знищеною репутацією.Довелося продати наш будинок і переселитись у дешевий напівсарай на околиці.У матері не витримало серце, вона померла за півроку. А я мусила лишатись потворою на все життя й повільно сліпнути.Саме тоді мій батько почав божеволіти від усього цього. Я знаю, що він зробив, але знаю й чому.І знаю, що з доведеної до відчаю людини найняті вашими сімейними адвокатами журналюги зробили маніяка. А ще знаю, що коли його труп, нарешті, знайшли й упізнали, поліцейські написали у протоколі, що то був нещасний випадок. Я намагалась протестувати, але почула дослівно таке: "Якщо ми упіймаємо вбивцю, то місто пропонуватиме дати медаль за звитягу людині, що знищила це чудовисько."
Плечі Лінди тряслись, мов би вона стояла на лютому морозі. Чи не вперше за останні десять років пані Оттон-Челенджер відчула себе настільки безпомічною й ..спаскудженою, інакше не скажеш. Навіть коли її чоловік оголосив, що розриває шлюб, бо покохав іншу жінку, шок був менший.Тоді вона знала, що ніхто не винен, і здогадувалась, як має поводитись, щоб зберегти бодай гідність. Зараз її й без того непростий світ розсипався, мов скло з розтрощеного вандалом вітража.
"Чого вона хоче?" - думка, більш тренована, ніж емоції, увімкнулась в голові Лінди чи не самотужки, - "якщо грошей, це можна влаштувати. Можливо, навіть професійну медичну допомогу.Не певна, що таке можна зробити без великого розголосу, та якщо найняти вмілих журналістів, вчинок матиме цілком шляхетний і, що важливіше, очевидно невинний вигляд."
- Я не прийму грошей, - мовила Агнешка. - І не ляжу на операцію, після якої завдяки купленим хірургам можу й не прокинутись. І не треба такого здивованого обличчя. Так, я не бачу його виразу, але знаю, як думають такі, як ти.
- Тоді навіщо...
Пес рикнув.
- Я знищу тебе, Мелоні Лінда Оттон, - спокійно продовжувала каліка.
"Ця може! Така новина навіки поховає мою репутацію, хай навіть знайдуться адвокати, здатні за два десятиліття по тому довести стан афекту чи ще щось подібне... Навіть якщо її запроторять до божевільні, чутки залишаться...Але навіщось же вона прийшла попередити?!"
Сліпа коротко й тонко захихотіла.
- Ні-ні, все буде просто! так само просто, як ти знищила мого батька. Арчі, фас!
Цього разу залізні щелепи клацнули біля шиї, й тут же пролунали два постріли.За мить Марк уже впевненим рухом допоміг Лінді вивільнитись з-під собачого тіла й професійним жестом торкнувся шиї Агнешки.Мертва.
Поліція прибула за кілька хвилин, і молодий лейтенант на диво легко прийняв пояснення Марка.
- Я встиг помітити лише те, що ця жінка нацькувала свого собаку на пані Оттон-Челенджер... Ні, я не охоронець, лише референт. Так, я воював у Афганістані, був поранений, комісований, зброю ношу з собою з того дня, як пані Оттон-Челенджер стала кандидатом в депутати, але сподівався, що марно. Ні, до нинішнього інциденту пані Оттон-Челенджер не ставила питання про посилення особистої охорони. Тепер муситиме, звичайно.Я схибив. Я стріляв у собаку!
..........................................................................................................................................................
Минув місяць. Марк отримав умовний термін, та продовжував працювати на Лінду, котра попри скандал (чи то завдяки йому) твердо вирішила продовжити боротьбу за крісло депутата.
- Не варто дивуватись, що місцеві поліцейські проковтнули цю оповідку, - кивав Марк своїй хазяйці, - хоч я й не думав, що начальник місцевої поліції запросить аж такий спонсорський внесок.Але експертиза - комар носа не підточить.І довідка від психіатра про діагноз цієї Бжехової -теж.
Лінда зітхала без великого полегшення. Її заощаджень майже не лишилось, більш того, "анонімні спонсорські виплати" (власне, хабарі) поліції й експертам,гонорари журналістам за правильне освітлення подій, послуги найкращої у країні охоронної фірми, і лише останнє оплачувалось з партійної каси. То ж не дивина, що Лінда стала більш уважною до своїх витрат, і ще менш довірливою до свого оточення.Й, як виявилось, недарма.
Підбивши остаточний баланс, Лінда вирішила, що послуги незалежного детектива будуть варті витраченого. І не помилилась. В той час, як вона втрачала кошти, банківський рахунок Марка зріс куди швидше, ніж дозволяла його зарплатня.
Попри весь свій життєвий досвід і певний цинізм, жінка була прикро вражена, бо ж зробивши своїм помічником цього недурного, але спотвореного війною хлопця, фактично дала йому шанс на забезпечене життя й посильну роботу тоді, коли вже не один керівник її рівня відмовив. І от тепер виявилось, що Марк краде її гроші.І почалося це після історії з Бжеховою Промовистою була й інформація з маркового ноутбука: фінансова історія фірми її батька,відомості про життя й смерть Антона Бжехова, знімки книг реєстрації місцевої психіатрички, де імені Агнешки Бжехової ніколи не було. Словом, її помічник сам собі нараховував гонорар за мовчання.На мить уявивиши собі спробу домовитись з Марком, Лінда затіпалась від гніву й огиди. Ні! Потрібен більш кардинальний вихід! Вона влаштує йому смерть, схожу на нещасний випадок.Яку саме? Ну, тут вона могла фантазувати, опираючись на освіту й досвід.Адже покійний батько склав заповіт так, що дочка просто мусила отримати глибокі знання з хімії.
З відчуттям, близьким до натхнення, Лінда спроектувала й здійснила сценарій "нещасного випадку", доповнивши отруту вибухом газу в одному з малолюдних цехів власного заводу. Їй було лише жаль, що дурний жадібний чолов'яга так і не дізнався, хто й за що його знищив.
Наступного ж дня після похорон Марка Лінда мала намір підібрати іншого помічника. Та, щойно зайшовши до свого офісу, відчула себе непевно. А коли секретарка запросила кандидатів - мало не зомліла. Ні, вона розуміла, що перед нею стояли інші люди, та зболений мозок змусив Лінду побачити на їх місці Антона Бжехова з неприродним чином вигнутою шиєю, його дочку Агнешку з собакою, обох - закривавлених, і обгорілого мало не до невпізнання Марка (саме таким його знайшли на місці трагедії, що травмувала ще кількох людей).Відпустивши кандидатів, Лінда похапцем набрала номер психіатричної клініки.
.........................................................................................................................................................
Далі буде, та без нас.
4.Ситуация: Благотворительность или клуб?
работаРазмышление нашего героя на следующий день после Нового Года:
"Вечер прошёл на ура. Давно такого весёлого празднования Нового года не было. Каждая копейка, отданное на вечер, была потрачена не зря. И даже вышло хорошо пообщаться с Олей, ради которой я тоже сюда пришёл. Конечно, моя скромность сыграла мне в минус вчера, но я над этим поработаю. Как же хорошо было, а вот если бы я пошёл с Верой в дом то... А ведь иногда надо жить не только ради себя. Вера молодец, устроила благотворительный вечер для детей, такую работу проделала. Надеюсь она нашла замену мне кем то. Конечно нашла, думаю много кто непрочь помочь детишкам, вот например...например..Гриша! а не, он тоже был в клубе. Миша? с нами гулял. Антон? тоже. Ну, у Веры много друзей, поэтому она нашла кого-то в помощь. Но я куплю тем детишкам что-то на рождество! или даже послезавтра! Пойду и куплю! Правда, надо посмотреть сколько у меня в кармане осталось. Гривен 30? маловато. Ладно, как только появятся день, я обязательно их пожертвую. Да, детям тоже нужен праздник. Ох как же здорово было. Тамада жжёг. В следующем году так бы тоже погулял..или пойду с Верой на благотворительный ужин. Я ведь могу и туда и туда успеть...вот круто было бы!
5.Ситуация: Вопрос совести
работаВрач в белом халате с трудом захлопнула дверь своего кабинета и совсем неизящно опустилась в кресло. Чувствовала она себя опустошенной и несчастной. Невидящим взглядом, врач-психиатр Елена Александровна уставилась на стоявшую тут же на столе любимую чашку с веселенькими слониками и мишками. Но не улыбнулась. В ушах стояли отчаянные крики тяжелобольной молодой женщины и вопли санитаров, пытающихся надеть на нее смирительную рубашку.
- Я не могу справиться с этим, - жалобно простонала врач. Закрыв ладонью глаза она словно отгородилась от внешнего пространства. Иногда ей было очень тяжело работать здесь, хотя работу свою она любила.
- Дебри человеческой души. Как сложно разобраться в них. Да, я отлично знаю теорию, но здесь особый случай. И все же я была уверена. Почти... - монотонно повторяла она самой себе.
Елена Александровна поднялась из-за стола, ее мутило, но она силой воли заставила взять себя в руки и подумать. Что можно сделать сейчас. Не навредить бы больше.
- Елена Александровна!
стук в дверь, следом появилась физиономия санитара Васи, добрейшего и милейшего человека.
- Пациентка ваша...
- Что, пациентка?
переспросила врач побелевшими губами.
- Сидит в палате, спрашивает, когда обед будет. Голодная мол она.
- Что?
Елену Александровну словно током отбросило от окна.
- Говорит? Она говорит?
Пациентка заговорила после нескольких лет бессмысленного мычания. Тяжелые последствия пребывания в секте. Наркотики, гипноз, электрошок. Превратили здорового человека в тряпку.
Полы белого халата Елены Александровны развевались победным флагом, когда быстрыми шагами она шла. Нет летела. По коридору, быстрее, быстрее. В палату.
Осторожно открыв дверь палаты врач увидела пациентку и ее глаза. Глаза пациентки смотрели осмысленно.
- Кризис это был, кризис, - мелькнула мысль у врача. А теперь все будет хорошо.
- Все будет хорошо, - прошептала Елена Александровна.
6.Ситуация: Чума
работаМинув тиждень.
- Простіть мені, отче, бо я грішна, - ледь чутно промовила Аманда й поцілувала простягнутого хреста. Вона була по-справжньому освіченою дівчниною, але не переймалась тим, що до неї цього хреста поцілувала, може, добра сотня людей, і напевне хоч декілька з них вже хворі на чуму.Кінець кінцем, чи не вмирали й самі чумні лікарі, захищені від доторку своїми папужими масками, капелюхами з глухими запонами. й воскованими балахонами? І який, власне, сенс боятися померти від чуми тій, чиє життя обірветься за яку годину?
Вона вже розповідала свою історію і суддям, і катам, і тепер їй нічого додати, розповідаючи священнику про те, як, налякана поширенням чуми у рідному місті, наважилась утікати до далеких батькових родичів. На жаль, ніхто не міг ні спростувати, ні підтвердити родинних зв'язків, названа нею сім'я вимерла за два дні до появи дівчини у передмісті.
Так, вона заплатила мало не останні грощі людині, що згодилась вивести дівчину з міста. І так, він не те, щоб обманув її - просто покинув серед невеликого переліску, вказавши стежку до найближчої корчми. Сперечатись і наполягати було марно, і той чоловік це знав. Глумливо порадивши дівчині або прямувати вказаним шляхом, або ж повернутись до міста й поскаржитись герцогові на обман, провідник неквапно щез у нічній пітьмі.
У корчмі на дівчину чекало нове потрясіння. Ні, її не образили, не спустили собак, не загилили нелюдську ціну за простий харч: її ніхто не зустрів. А зайшовши у хатину корчмаря, дівчина зрозуміла чому: мертві тіла й жахливий чумний сморід - відповідь дуже проста й очевидна.Та живий живе гадає, й Аманда, мить подумавши, вирішила, що їсти, пити й навіть брати тут гроші є завеликим ризиком. Та, заглянувши на кухню, не втрималась від спокуси: такого розмаїття східних приправ вона раніше ніколи не бачила. А що в її домі господарі завжди скрушно похитували головами, дізнавшись захмарну ціну на яку нову ароматну спецію, й завжди обирали простіші, дешевші, то ці невеличкі скляночки здалися дівчині немалим багатством. Завбачливо поклавши у торбинку одну, з перцем, і добре спакувавши інші, Аманда продовжила свій шлях. Одного разу їй навіть вдалося обміняти маленьку ложку перцю на пару дрібних монет, а ще двічі їй наливали чашку супу за кілька духм'яних горошин.Люди чомусь вірили, що сильні аромати й гострі спеції допоможуть здолати чуму й були добрими до дівчинки, що приносила їм хоч трохи цього зілля
Везіння скінчилось тут, у передмісті, коли Аманда дізналась, що чума виявилась прудкішою за неї. Та все ж, забачивши вогнище, Аманда наготувалась пристати до гурту й запропонувати спеції в обмін на харч, та їй веліли не підходити близько, тоді зашикали, й дівчина не вигадала нічого кращого, як сісти віддалік і слухати навіженого оповідача, вбраного як монах. Той розповідав спочатку вже звичну історію про божу кару на рід людський, а потім зненацька перейшов на відьом і отруйників, що підсипають до людської їжі чумний порошок, або його ж примішують до різних кремів і помад, котрими так люблять змащувати свої грішні обличчя прекрасні італійки.
- Ти, - раптом звернувся безумний до Аманди, - така ж блудниця, й маєш безліч чумних мазей!
Далі все було так, мов Аманда із страшного сну провалилася у справжній кошмар.Десятки рук вчепилися в неї, доведені до безумства люди шарпали, рвали одіж, патрали торбинку з припасами - й нарешті представили біснуватому скляночку з індійським шафраном, якого не змогли розпізнати. Монах взяв її до рук - і похитнувся. Аманда зрозуміла ,що цей чоловік теж хворий, і чудово знає про це.Та, на превеликий жаль, служитель Христа не схотів йти з цього життя, нікого у цім не звинувативши. То ж останніми своїми словами підтвердив, що у запасах Аманди знайдено чумну мазь - і помер.
- Звичайно ж, отче, це справило непереборне враження, - сумно мовила дівчина, - то ж, не знаючи за собою іншої вини, крім крадіжки у мертвих, прошу про едине доступне милосердя - хай мене стратять швидко... І помоліться, отче, про Боже милосердя до моєї грішної душі.
Священник підвівся - тяжко, з болісним зойком, і дівчина замовкла. Вона швидко навчилась пізнавати цей погляд.
- Я, дитино, - зітхнув він, - певне, встигну розповісти людям, що Ви не відали, що творили... А хто знас опиниться першим перед лицем Господа нашого, не мені гадати.
І вийшов, тяжко спираючись на патерицю.
Аманда прислухалась до себе. Вона почувалась абсолютно, мало не злочинно здоровою у цьому зачумленому місці.
- Цікаво, - подумала вголос, - чи з цієї фортеці хто втікав?
7.Ситуация: Золотая медаль или помощь семье?
работаЭкзамен...
Это был не просто экзамен, который проходит каждый школьник, это был экзамен жизненный. Родителям было тяжело, стресс и плохое настроение давали знать о себе, они часто ссорились. Потом взяли кредит на 2 года. Даже находясь в доме, чувствовалось, что атмосфера совсем не радужная. В таких условиях было сложно сосредоточиться, но выбор был сделан. Учеба, только учеба, по вечерам разговоры и попытки поддержать родителей, но недолгие, никаких походов с друзьями в кино, кафе и т.п. Даже платье на выпускной пришлось выбрать из имеющихся дома вариантов. Но все же цель достигнута, и результат - золотая медаль в копилку ! 5 лет спустя
Автобус, через каких-то 5-10 минут самолет взлетит и прощай Лондон. Кто бы мог подумать, что я буду здесь стажироваться, да еще и по бесплатной программе обмена. В погоне за золотой медалью было вызубрено такое количество материала, что поступить на журфак Московского Государственного Университета (МГУ) получилось с первой попытки. Для меня открылись уникальные возможности и перспективы. Прилежная учеба позволила получать повышенную стипендию, которая дается только отличникам. Почти полтора года папа искал работу, но потом все наладилось, а когда мне предложили поехать стажироваться в Лондон родители были счастливы, так как они даже мечтать о таком не могли. Теперь они всячески поддерживают и радуются тому, что у меня получилось самой добиться таких высоких результатов. 8 лет спустя
В загранпаспорте нет свободных мест... Дом обклеен фотографиями со всего мира))) ДОМ ! МОЙ ДОМ) Моя квартира, маленький уголок счастья - подарок родителей) Слишком много всего произошло, чтобы описывать. Могу сказать одно, после черной полосы обязательно бывает белая и это в наших силах. Главное не сдаваться и не падать духом. Упорство, труд, стремление к цели, все это играет колоссальную роль в нашей жизни. Нужно только иметь свою цель и правильно расставить приоритеты. Помочь родителям - это стать человеком, жить достойно и быть счастливым.
8.Ситуация: Международная олимпиада
работаНаверное, это был один из самых непростых выборов в моей жизни. Связываться с власть имущими всегда опасно, но порой всё же приходится рисковать. Так и в этот раз. Всё время, пока шла олимпиада и подсчитывали результаты, я места себе не находил. Воображение услужливо рисовало всевозможные варианты развития событий и большинство из них, скажем честно, были весьма неприятны. Наверное, за этот день я постарел лет на пять. Но когда объявили результаты... О, мой бог! Всё-таки чутьё преподавателя меня не подвело - Иван занял первое место! Причём с солидным отрывом по баллам! Казалось, всё внимание было сосредоточено именно на нас. Ещё бы - мальчишка из неблагополучной семьи, обучающийся, будем откровенны, далеко не в самой лучшей школе области, и выдаёт такие ошеломляющие результаты! Это был момент, который никоим образом нельзя было упускать. Годы управленческой работы помогли подобрать правильные слова и донести их в нужные уши. Весьма удачно, что на олимпиаде присутствовали и представители администрации губернатора области, от чьего имени были высказаны поздравления победителям и обещание уделить внимание школам, воспитавшим такие таланты. Всё складывается неплохо - у губернатора скоро выборы, так что на попятный идти ему будет весьма невыгодно, а при такой поддержке недовольства мэра можно особо и не опасаться. Ещё пресса подсуетится... Будет школе ремонт. И Ваньке в университет поступить будет теперь гораздо легче.
И вот, прошло две недели со дня олимпиады. Чего скрывать - мэр объявился практически сразу. И будь результаты не столь радужными, боюсь, на своём посту я надолго бы не задержался. А так, видать, он был не только в курсе победы нашей школы, но и в благоволении губернатора. Поэтому скандала не случилось. Наоборот - пусть и через силу и сжатые зубы, но были принесены поздравления и - о, чудо! - обещание выделить некоторые средства из городского бюджета на первоочерёдные нужды школы. Естественно, отказываться я не стал. Кроме ремонта было бы неплохо переоборудовать спортивный зал и обновить оборудование в специализированных классах. В общем, были бы деньги, а куда их потратить всегда найдётся. И теперь деньги будут. Что ж, значит, и жизнь продолжается.
9.Ситуация: Запретная охота
Работа-Эй, приятель, а тебя-то за что? -*многозначительно спросил мелкий вор и профессиональный забулдыга Крученый Рог своего сокамерника, плотного и еще вполне сносно одетого мужчину.*
-Оленей бил в королевском лесу, - *мрачно отозвался Гарольд и с тоской в глазах посмотрел на зарешеченное в мелкую клетку окошечко, вырубленное высоко в стене.*
-Хе-хе… Дааа, приятель невысокого ранга ты будешь… Вот если бы был ты известный убийца или украл там что-нибудь из казны, аль надругался над каким-нибудь вельможей, вот тогда был бы тебе и почет, и уважение среди нашего брата. А так… никчемный ты человечишко. Ох, не позавидую я тебе. Пропадешь ты на каторге с головой. Наш брат таких белоручек как ты не любит… -*сильно протягивая в нос звуки, философски резюмировал Рог, разглядывая свои портянки.*
-А ты почем знаешь, что я на каторгу пойду? – *отозвался Гарольд и бросил взгляд на Рога, но тут же вновь отвел его от омерзения. Рог весь был покрыт кожными струпьями, волдырями и бородавками. Его лохмотья едва прикрывали кости, мяса же на них и вовсе не было. А еще он аццки вонял.*
-А чего тут особо знать-то… Ты не убийца, не вор, не шпион. Так что тебя вряд ли казнят. А если не казнят, то, значится, на каторгу отправят. Отсюда другой дороги нет. -*И Рог зло рассмеялся и постучал кулаком об каменные стены.* -Слухай, у тебя такие штаны хорошие. Отдай их мне, а я за тебя слово замолвлю среди наших, чтоб тебя не сильно мучили.… Зачем, такому как ты, хорошие штаны? -*спросил Рог, и глаза его нехорошо заблестели.*
-Я подумаю… -*с трудом выдавил из себя Гарольд и отошел в другой угол тесной камеры подальше от своего страшного сокамерника.*
//Бог мой, за что мне все это?// -*горестно подумал мужчина, присев на гнилую солому и уронив голову на руки.* //А так все хорошо начиналось.… Это все этот чертов бес! Он меня сбил с пути доброго. Во что я превратился?! В арестанта! И в чем моя вина? Только в том, что хотел накормить собственных детей! И не хотел предавать память отца и отступаться от семейного ремесла. Будь проклят такой король, что запретил честную охоту. У него, надо думать, дети не голодают. Так, Гарольд, главное не опускать руки и думать, как отсюда выбраться. Ведь Аннита на меня надеется. Как она одна детей-то прокормит? Нет, я должен сделать все, что в моих силах, чтобы выбраться отсюда!//
-Эй, Рог. -*Окликнул Гарольд вора.*
-Чего тебе? Аль про штаны надумал? -*ответил Рог, искрясь и по-лисьи улыбаясь маленькими черными глазками-пуговками.*
-Ты ж вор. И всех вокруг знаешь. Скажи, отсюда возможно выбраться?
-Бежать что ль? Экое задумал… -* и вор скептически покачал головой.* - Хотя, если смелый и сильно неймется, то можно и попробовать. Только это будет стоить побольше штанов. -*И с этими словами маленький вор уткнулся опять в свои портки.*
-Рог, мне очень нужно. Понимаешь, мне очень нужно! -*вскричал мужчина и вскочил на ноги.* - Я заплачу. И я на все готов. Говори, что делать-то надо…
-Тихо не ори как резанный. Услышит еще кто.… Вот третьего нам подсадят, я и скажу, что делать. А пока сиди и не рыпайся. -*Сказал Рог крайне удовлетворенным голосом и, развернувшись к стене, захрапел самым наглым образом. Так что Гарольду ничего не оставалось делать, как последовать его примеру.* //А и в правду – утро вечера мудренее. Посмотрим, что день грядущий нам готовит.// -*И с этими мыслями мужчина лег на грязную солому. На удивление он быстро и легко заснул. Видимо сказалась привычка охотника. Когда ему требовалось отдохнуть перед важным делом, то Гарольд засыпал быстро, не смотря на обстоятельства.*
|
|
| M |
|
Комментаторам необходимо выбрать три лучшие работы и распределить их соответственно на первое, второе и третье место. Комментировать все работы не нужно, только ваш выбор.
Лучший комментатор, который уделит свое внимание всем получит *Веритасерум. Все остальные - Радужный леденец.
Если я пропустила кого-то из участников, напишите мне в ПМ - добавлю.
|
|
