Список Арфея, к счастью, не черный

вот там и посмотрим

а пока я жду твой отзыв на "Достучаться до небес"

Токсичный юльф, так, давайте все дружно посмотрим номинантов на лучший фильм на оскар и продолжим эту жизнь

Интересное предложение
Но сначала надо дойти почитать перечень номинантов, а потом, глядишь, и договоримся =girl_eyebrows=

Бедолахи подорвет вам все, ахаха

Poor Things это нечто

покуда я жив (по пояс), тема тоже будет жива

это радует
мошт чего глянем, как прежде?)))

да надо бы, на самом деле
а то пройдя месяц безвылазно на работе, хочется снова вернуться в индустрию

тем более дае начал читать книги по сценарному делу (я не планирую снимать фильмы в обозримом будущем)

дайте мне чуть выдохнуть и я вам напишу фильмов на ближайшее время

к слову, у меня сейчас марафон украинского кино, кто хочет присоединится?

+

і я!

охохох, ну тоді ловіть огляд
Я, "Побєда" і Берлін (2024)

Показать текст спойлера

Особистість Кузьми Скрябіна відома кожному. Вона моментами може бути спірною, бо якщо попорпатись - на кожну людину можна знайти як сміття, так і неочікувані вчинки. Однак всі точно його пам'ятають як автора і виконавця пісень, дійсно гарних пісень. Кузьми вже немає з нами 9 років, однак творчість його живе, а це напевно найкраща подяка йому. А тепер ось з'явився фільм по його однойменній напівбіографії. Ось з'явився шанс дізнатися, з чого все ж починалось і як.

Якщо коротко, це фільм де Кузьму попросив друг допомогти, взамін пообіцявши дещо. Дещо, що хоч і звучить нереально, але якщо говорити впевнено - і в таке повірити можна. То ж Андрій Кузьменко, що тільки тільки заснував групу, бере другана і пару манекенів цього другана і їде собі в Берлін. Отак просто, посеред ночі. Візу на місці оформили, всі діла, оце часи були. Ну і як відомо, найкраще роад-муві це те, в якому все йде не по плану, але саме ці випробування змінюють і подорож, і героїв цієї подорожі. А як тут було? А ось гляньте, я вам тут свої думки пишу, а не спойлери (ну окрім Флешу, там вибачте).

З технічної точки зору я, напевно, не маю якихось сильних домахів. Тобто, фільм зроблено добре. Дійсно добре. Камера, ракурси, поставлені сцени, світло - це все було доволі органічно і приємно дивитись, картинка справді вражає. Гра акторів - да в цілому теж. Іван Бліндар доволі органічно як манерою (ну тут можливо я дуже необ'єктивний), так і зовнішністю вписався в роль. Як і Бард, що як справжній затійник усієї пригоди змінював до себе моє відношення.

Ну і звичайно, звичайно, найголовніше у цьому фільмі це музика. Ви здогадались напевно, чию творчість ми чуємо, однак місцями є сцени, де молодий Кузьма тільки но придумує деякі свої в майбутньому культові пісні. Цікавий і правильний прийом, як на мене.

Я б напевно порекомендував це кіно на вечір. Це дійсно легке, цікаве кіно з гарним ритмом, що не просідає.
8/10 пінгвінів

продовжуємо)

Уявіть собі світ, де Тарас Григорович вчиться майстерно володіти катаною і разом з самураєм - втікачем намагається врятувати свою кохану від пана, що торгує дівчатами і все це зроблено наче в світі Джанго Вільного. Уявили? Сподобалось? А такий фанфік вже екранізували навіть і називається він…

Безславні кріпаки (2020)

Показать текст спойлера

Роман Перфільєв є великим шанувальником творчості Квентіна Тарантіно. Як інакше поястнити оце потрійне Комбо - постер і назва, переклад назви англійською (перекладається як «одного разу в Україні») та ще й знято з жирним натяком на Джанго. Пане Романе, знаю ви це не прочитаєте, я великий поціновувач творчості містера Тарантіно, але якого біса ніхто не спитав, як в Японії називають курячу четвертину?

Це дійсно фільм про кріпака Тараса, якого разом з коханою ловлять такі собі «мисливці за головами». В цей самий час самурай-втікач потрапляє на територію України. Чи довго він біг з Японії? Напевно дуже, про це історія мовчить. І ще нам показують головного антагоніста - такого собі пана Гаврило, для якого репутація і жага до могутності перш за все. «Вільний кріпак і дня не проживе і сам собі їжі не знайде» каже він якось «тому без мене вони загинуть швидко». А щоб жити було веселіше, він обмінює українських дівчат на опіум японському феодалу. Тому самому, який вкрав катану самурая з початку цього абзацу. Оце закрутили сюжет, а це я ще не згадав про «Робін гуда в світі козаків».

Але насправді, при всій подібній анотації, сюжет доволі простий, часто не дуже логічно побудований. Сцени навіть в хронологічному порядку не викликають відчуття цілістності, наче ота нарізка в «Food market». Персонажі трохи деревʼяні, якусь цікавість викликає тільки пан Гаврило і то на фоні інших. Не дивлячись вже на перебір кліше і стереотипів. Хоча останнє дійсно було трохи зайвим, як на мене.

Але ж Ваня, чого чи причепився? Це комедія про світ, де самурай випробовує Тараса на міцність яєць, що ти хотів?
Хотів чогось напевно без закидів на творчість великого режисера, для якого сценарій і діалоги то святе. Але що ж я отримав?

До технічної сторони теж трохи питання. Ви оці зуми робите, бо ми в рекламі азіатській? Чи слоумо, бо монтажеру треба в резюме додати пункт? Оператор теж місцями хотів перевірити мій вестибулярний апарат на міцність.

А тепер давайте про щось хороше. Загалом, загальна ідея доволі цікава, з цим дійсно можна було б попрацювати. Локації рідного Пірогово і не тільки його дуже порадували. Акторський склад якщо і не ідеальний, але той самий Тарас візуально мені сподобався.

Якщо підсумувати (не сумувати, що подивився, а зробити загальний висновок), це доволі одноразова екшн-комедія, яка намагається бути, але в неї не виходить. Це легке кіно, але дещо за рахунок того, шо пусте. Не без позитивних моментів, звичайно, але кольорове скло на пляжі теж трапляється.

Брама

Показать текст спойлера

Багато знаєте українських горорів? А арт-хаусів? А разом? Сьогодні, схоже, дізнаєтесь про один. Бо цей фільм трохи змусить вас як мінімум пару разів спитати «wat?”.

Це історія про типову «традиційну» родину - бабуся, донька і онук, що мешкають у чорнобильській зоні відчуження. Проте бабуся не проста - вона дружить з місцевою силою у вигляді русалок і інших духів і хоче передати ці знання онуку. Однак навіть у зоні відчуження, де немає людей, відбувається конфлікт двох сил - давньої місцевої і нової соціальної влади. Що з цього вийде?

Це, до речі, екранізація твору Павла Арія, що і був тут сценаристом. Тому вважаю, що це той випадок, де сценарист і режисер гарно спрацювалися (бо писали сценарій разом).
Але, що більш вразило, це перформенс Ірми Вітовської, яку ви не відразу впізнаєте. А ще тут грає Дмитро Ярошенко, який весь фільм мені не давав спокою, де я бачив його раніше (як виявилось, він грав Стуса у «Забороненому»). Ну і Ярослав Федорчук у ролі Вови це було дуже гарно.

Ще варто відмітити атмосферність картини. Інколи збочену, але все ж по своєму привертаючу увагу. Чого тільки коштує одна сцена з баяном зі свастикою і місцевим міліціонером… але це вже самі побачите.

Загалом, до мінусів я б додав доволі повільну експозицію - перші хвилин 15-20 доволі важко сприймати фільм. Також шрифт для розділення сцен доволі невиразний - ледве помітив напис.

Загалом, якщо любите горори і збочену атмосферу - цей фільм для вас.

6 сомів з 10

Носоріг (2021)

Показать текст спойлера

90-ті роки на пострадянському просторі були доволі напруженим періодом. Не для всіх, не у всьому, але в кінематографі це частіше за все відображається у криміналі. Це було, це життя. Однак завжди є два варіанти показу подібного - романтизація або ні. Бригада, той самий серіал в дитинстві і грали сценки з однокласниками, був саме тим серіалом, в якому є романтизація бандитизму. Але багато розуму не треба, щоб отак постфактум говорити так. Тому поговоримо про картину, в якій 90-ті і кримінал без романтизації.

Картина розповідає про Вову, хлопця, що зростає в провінції і вже з дитинства розуміє - щоб жити добре, треба бути сильнішим за інших. Однак бути сильнішим і бути чесним, як ми знаємо, не завжди одне і те саме. То ж Вова обирає шлях сили і криміналу. Однак куди він дійде цим шляхом і чи правильний вибір зробив? Подивіться і дізнаєтесь.

Олег Сенцов зміг доволі атмосферно відобразити ті часи. Ба більше, я навіть не впізнав місто, в якому відбувається більша частина подій, сплутавши його з іншим містом з Київської області. Та чи грає це роль? Ні, бо історія про образ, хоча впевнений є реальний прототип, а можливо і не один. Але оці шкіряні куртки, великі накачані лисі мужики, темні бехи - ох як схоже на те, що ми бачили і що можливо кожному з нас розповідали. Це той варіант фільму, що доволі близький і цим може лякати. Особливо, коли бандюгани розмовляють українською...

Каст доволі цікавий, ба більш - частіше брали на роль більше тих, хто мав досвід і виглядав так, як того потребує історія (що до речі прям дуже правильно). Олег Філімонов як, напевно, ніхто інший дуже гарно вписався в свою роль. За ним цікаво спостерігати і його дії загалом зрозумілі з його флешбеків. До речі, мені дуже сподобалась сцена напочатку, що знята наче одним дублем, прям дуже круто. Другорядний каст також порадував, в цих персонажів можна вірити (але не співчувати). Інші технічні моменти фільму теж на місці. Варто відмітити, що попри усю неприязнь до деяких виконавців, Олег Сенцов додав ті пісні, що на його думку дуже гарно вписувались в сцени.

Вцілому, ми маємо фільм про вибір людини і те, як все таки наше оточення впливає на нього в майбутньому. Як сам головний герой каже, вибір є завжди, проте не завжди він є приємним. Мені особисто сподобався головний герой, за яким цікаво спостерігати і, як я вже казав, при цьому не обов'язково йому співчувати. Хоча це вже ваш вибір, як то кажуть.

я б особисто поставив 7/10 носорогів.

На самом деле я тут имею рецензий, но не знаю кому они тут будут интересны)
В целом, последнее время смотрел много украинского кино и, знаете, достаточно интересный порой подход и темы.